«Славлю Тебя, потому что я дивно устроен. Дивны дела Твои, и душа моя вполне сознает это»
(Псалом 138:14)

Чую музику чарівну,
Чую чудові звуки.
Дякую Господи мій,
Що маю здорові вуха.

Бачу земну красу,
Бачу кольори веселки,
Слава Боже Тобі,
Бачу Твоє творіння.

Руки і ноги є,
Нормальний я, а не каліка.
Але так мало подяки за це,
Бо просто до цього привик я.

Так, люди не цінять добро,
Пам’ять на те коротка,
Зате пам’ятають зло,
Ми так привикли до цього.

Мало нам все чогось,
Наша душа ненаситна.
І не має у нас цих меж,
Щоб вчасно нам зупинитись.

А подякувати за те що є,
Господу помолитись?
Боже, прости мені
Постійно так робити!

Часом цим дорожити,
Казати слова подяки,
Частіше робити так,
Часу нема мовчати.

А час зрадливий цей,
Думаєм, що ще встигнем,
Але він невблаганно летить.
А може він вже останній?

Не знаєм, чи ранок прийде?
Чи сонце знову побачим?
Не тратьте, люди. цю мить,
Може вона остання.

Відкрийте свої серця
І Богу хвалу віддайте!
Не економте слів,
І Бога постійно славте!

Погляньте, скільки людей
Не бачать, глухі, каліки,
А у вас всіх здоров’я є,
Але так мало подяки.

Можливості більші у тих,
Хто є здоровий тілом.
І Бог більше чекає від них,
Бо більше можуть зробити.

Пробач мені мій Господь
І дай мені це зрозуміти,
Хай серце бажанням горить
Устами Тебе хвалити.

Дякувать за усе
Постійно, щоденно, щомиті,
Хай ллються із уст слова хвали,
Для цього живу на світі.

11. 01. 2015 р. Автор Сотник Степан

• 1
• 2
• 3
• 4
• 5