(Книга Еклезиаста 3:17)

Ми живем, як на вокзалі,
Кожний чекає потяг свій.
Їдуть вони в міста різні
І відправлення час свій.

       І вагони й місця різні,
      Різні маємо квитки.
      А не можем зрозуміти,
      Куди їхати і коли?

Кажуть, є доріг багато,
В різних напрямках ідуть.
А насправді ж дві дороги:
В смерть і в вічність їхня путь.

      Поки ми ще на вокзалі,
      Поки ми іще живі.
      На квиток зверни увагу,
      Що написано на нім.

Є кінцеві дві зупинки:
Вавилон, Єрусалим.
Перед нами стоїть вибір,
Їдь у світло або в дим.

     А якщо в нашім квиточку,
     Є кінцева – Вавилон.
     То мерщій біжи у касу,
     Перекомпостуй талон.

І не слухай ти нікого,
Навіть друзів у лапках:
Будуть тебе умовляти,
Краще жити у гріхах.

     Єрусалим – погане місто
     І дорога заважка.
     І вагони ці погані,
     Цивілізація не та.

Ну, а ти будь мудрим, друже,
На спокуси не зважай.
Час посадки. Бог нам скаже,
«Їдь, прошу в Єрусалим.»

     Квиток не треба купувати,
     Бо Христос вже заплатив.
     І ціною дорогою, своїм життям,
     Своєю кров’ю.

Просто треба віру мати,
Жити так, як Бог велів.
Є у світі дві зупинки,
Вибирай Єрусалим.

     Мабуть, всі ви зрозуміли,
     Що я цим хотів сказати.
     Треба нам зробити вибір,
     Поки можна вибирати.

Треба Богу нам служити,
Людям помагати.
Поки ми ще на вокзалі,
Поки ще живем на світі.

     Потяг наш може приїхати,
     В будь – яку секунду.
     І ніхто нам не поможе,
     Не дасть порятунку.

А страшніше буде потім,
На страшнім суді.
Ось тоді нас Бог спитає:
«Як ми жили на землі?»

      І тоді гірко заплаче,
     І самий хоробрий.
     Будем відповідь давати,
     Сам за себе кожен.

Головніше я забув,
Всім вам розповісти.
Поїзди ці два ідуть,
Кожен в своє місто.

     А назад, щоб повернутись,
     На вокзал нам знову.
      Рейсів в графіку нема,
     Бо такий план Божий.

Бо життя дається раз
І тому нам треба,
Брать квиток в Єрусалим –
Заслужити небо.

01.05.2003 р Автор Сотник Степан

• 1
• 2
• 3
• 4
• 5