Мое творчество о Боге

Вірші приходили до мене, а я й не знав,
Вірші приходили до мене, але я спав.
Вірші просилися у серце, я не пускав,
Вірші хотіли будь зі мною, я проганяв.

І лише не давно, зовсім недавно, проснувся я,
І налякався, і я подумав, що їх нема.
І як я радий, що знов до мене,
Прийшли вірші, тепер я прошу,
Мої рідненькі, всі заходіть.

Человек – это прах,
Жизнь – это миг.
Человек – суета,
Человек – пустота.

Человек – это ложь,
Человек – это зло.
Человек есть никто,
Человек есть ничто.

І ось, зима вже  на дворі,
О, як пролітають дні.
Вже грудень прийшов у гості,
Знов свято в твоїм житті.

Тобі вже не мало років,
А ти молода в Христі.
Моя бойова подруга,
Провірена ще на війні.

Секунда у вічності, у вселеній пилинка,
Пів сотні віршів – це маленька краплинка.
Бо перед Богом, я, завжди в боргу,
Бо не в змозі віддати борги я Йому.

Багато планів, думок, проектів в голові моїй,
А чи здійсню їх, я не знаю, у цім житті?
Бо не від мене, я твердо знаю, залежить це,
Бо наді мною, у синім небі Сила живе.

Як Сила захоче, так і поступить, не нам судить,
Як Сила захоче, то дасть нам сили, усе завершить.
А якщо захочу своїми силами, я щось зробить,
Можливо зроблю, а чи на добре, буде служить?

Одного разу в електропотязі,
Що рухався зі Львова.
Було багато там людей
І серед них – військовий.

Військовий, що завжди читав –
Газети і журнали.
І в цю хвилину він тримав –
Журнал «Знання – це сила.»